Кожна людина, сягаючи повноліття, визначає свій життєвий шлях - обирає професію. Часто від цього вибору залежить її доля.
Серед професій "вічних", таких звичних і незвичних, безумовно, слід назвати професію вчителя. Вона і важка, і натхненна. Кажуть, що з примусу працювати у школі не можна. Не можна бути байдужим, виховуючи дітей.
Чи так це - вирішили дізнатися юні кореспонденти "Шкільного дзвінка", які напередодні Дня вчителя взяли інтерв'ю у ветеранів педагогічної праці, відомих і шанованих у селищі людей - учителів-пенсіонерів. Ці немолоді люди залишилися юними душею, вони і тепер не байдужі до освітянських справ, часто відвідують нашу школу. Їх по-справжньому цікавить життя сучасного навчального закладу.

Верстюк Федір Степанович
Працював у Гостомельській середній школі з 1945 по 1979 рік директором.
- Ви керували школою майже 40 років, а яким Ви бачите керівника сучасної школи?
- Звичайно, з передовими, прогресивними поглядами. Взірцем керівника нинішньої школи може бути директор теперішньої Гостомельської школи - Захлюпаний Володимир Миколайович. Він чудовий організатор, людина ерудована, знаюча.
- Чи хотіли б Ви знову, якби час повернувся, бути директором школи?
(Сміється) - Звичайно, в мене таке бажання є. Але це антиприродно. Це бажання нездійсненне, бо молоді роки, повні здоров'я і сили, уже не повернути.
- Що б Ви побажали своїм колегам у переддень свята?
- Успіхів у роботі, хорошого настрою, наснаги, здоров'я, душевного спокою.

Павленко Тамара Олексіївна.
Закінчивши у 1954р. школу із срібною медаллю, навчалася у Дніпропетровському університеті. Спочатку працювала на Полтавщині. Брала участь у Республіканському з'їзді працівників освіти як кращий молодий педагог.
Першу нагороду за вчительську працю одержала на цілині. У нашій школі викладала біологію, була завучем, директором. Відмінник народної освіти, відзначена багатьма грамотами, медалями.
- Скільки років педагогічної роботи віддали Ви школі? Чи подобалося Вам працювати у нашій школі?
- Мій педагогічний стаж - 42 роки. Я працювала у багатьох школах, але в нашій, Гостомельській, подобалося особливо: дружний колектив, повага і розуміння. Я й досі згадую доброзичливість, високу педагогічну майстерність своїх колег: Білоус Г.С., Решетило Г.І., Захлюпаної Н.П., Пархоменко Л.П., Репенко В.І.
- Скільки класів Ви випустили? Який випуск залишив найтепліші спогади?
- Через мої руки пройшло 7 випускних класів. Найбільше запам'ятався випуск 1974 року.
- Чи буваєте Ви на щорічних зустрічах випускників школи? Яке Ваше враження від них?
- Мені подобається приходити на шкільні свята. Із задоволенням слухаю виступи хорових колективів. Ці заходи взагалі організовані дуже професійно, урочисто, хвилююче. Зворушує душевна теплота, яка звучить у зверненнях до вчителів-ветеранів.
- Яку професію Ви обрали б, коли довелося б робити вибір знову?
- Тільки вчителя. Іншої професії я не уявляю і вважаю її найкращою.
- Що б Ви побажали колегам у День учителя?
- Найголовніше - любити дітей, намагатися вкласти в урок усю свою душу. А ще - здоров'я, витримки, наснаги, не втрачати надію на кращі часи.

Загоруйко (Рева) Галина Семенівна
У 1954 році, закінчивши Ржищівське педучилище, приїхала за призначенням працювати у Гостомельську школу. Була вчителем початкових класів. Після закінчення Київського державного педагогічного інституту викладала українську мову і літературу. Стаж роботи у нашій школі - 39 років.
Відмінник народної освіти, нагороджена за сумлінну працю в школі багатьма грамотами, медалями.
- Чи підтримуєте Ви сьогодні зв'язок з колегами, зі своїми випускниками?
- Так, часто зустрічаюся з колишніми своїми учнями: Гапоненком Олександром Васильовичем, Давиденко Зоєю Анатоліївною, Пархоменко Людмилою Петрівною, Бондаренком Віктором Івановичем, Соколом Володимиром Михайловичем.Радію їхнім злетам, успіхам, цікавлюся їхнім виробничим і особистим життям.Люблю бувати в школі і сьогодні. Приємно бачити гарно обладнані класи, спілкуватися з молодими ерудованими сучасними вчителями, серед яких є і мої учні.Дорогими і хвилюючими є хвилини зустрічей із колишніми колегами: Марією Андріївною Панченко (Забарило), Пашею Павлівною Майковою, Пашею Трохимівною Бугрій та ін.
- Чи подобаються Вам зустрічі з випускниками і ветеранами праці, які щорічно проводяться в школі?
- Ці свята дуже гарно організовані, вони дають можливість поспілкуватися з випускниками, побачитись із колегами. Учитель-пенсіонер оновлюється душею, мандрує в молодість.
- Яке враження справляють на Вас сучасна школа, сучасний учень?
- Багато чого видається незрозумілим, недоцільним. Навчання дитини поставлено на другий план. У наш же час була конкретна мета навчання і виховання. А зараз більше уваги, здається, звертають на форму, ніж на зміст.
Учні дуже завантажені, не в змозі опрацювати величезний об'єм навчального матеріалу. А це впливає на їх здоров'я.
- Якби була можливість почати життя спочатку, яку професію Ви обрали б?
- Учительська професія була уподобанням дитинства, а мої вчителі поглибили бажання стати педагогом. Ця мрія зародилася у школі і стала моїм життям. Учительська праця хоч важка, але благородна.
- Яку настанову Ви дали б випускникам школи, що збираються своє життя присвятити педагогічній діяльності?
- По-перше, старанно вчитися, глибоко знати всі предмети. Це знадобиться у повсякденній роботі з учнями. По-друге, любити дітей. Розуміти їх. По-третє, самовдосконалювати себе, бо вчитель повинен бути взірцем для учнів.

Майкова Паша Павлівна
Закінчила інститут лісового господарства, працювала деякий час інженером. Потім поступила до Мелітопільського педінституту і почала працювати біологом у Гостомельській середній школі № 13.
- Чи подобалось Вам працювати у нашій школі?
- Дуже подобалось. Я любила дітей, і в мене було дуже багато улюблених учнів. Разом із школярами посадили біля школи екзотичні дерева: вічнозелені ялівці, туї, голубі ялини. Вийшов чудовий дендрарій. А ще ми посадили парк біля ставка на Кімерці. Займали призові місця на конкурсах по упорядкуванню та озелененню території школи.
- Що, на Вашу думку, найважливіше у професії вчителя?
- Найважливіше - любов до дитини. Учитель повинен знати психологію дитини, розуміти її бажання. А ще треба вміти прощати дитячі пустощі. Учитель повинен об'єктивно оцінювати знання дітей, бо необ'єктивність принижує дитину, примушує її страждати.
- Яким б ви хотіли бачити сучасного учня?
- Я б хотіла бачити усіх дітей здоровими, красивими, життєрадісними. А в майбутньому, щоб мали улюблену роботу.

Панченко (Забарило) Марія Андріївна
У 1957 році закінчила Київський державний університет ім.Т.Шевченка. На педагогічній ниві - 38 років. Усі роки працювала у Гостомельській школі на посаді учителя української мови і літератури. Має нагороди: грамоти, медалі.
- Яке враження на Вас справляє сучасна школа?
- Хоч часто в школі не буваю, але можу сказати, що сучасна школа відрізняється від колишньої. Зараз у школі навчаються мої онуки. У них часто виникають проблеми (діти надзвичайно завантажені навчальним матеріалом). Дивують мене і деякі зміни у школі, зокрема запровадження дванадцятирічного навчання, нові форми оцінювання знань.
- Чи подобаються Вам зустрічі з випускниками, які щорічно проводяться у нашій школі?
- Я дуже задоволена зустріччю, яка відбулася два роки тому. Зустрічалися випускники 1969 і 1979рр. Ця зустріч запам'яталася назавжди. Мої вихованці залишилися такими ж чуйними, доброзичливими, як і колись. Вражає мене своєю незвичайністю, чистотою, зеленню і наша школа. З хвилюванням переступала поріг шкільного музею. Скільки спогадів пережила я в ті хвилини. Фотографії, альбоми, стенди нагадали мені і перші кроки мого вчителювання, і першу сивину на скронях, і моїх слухняних і неслухняних вихованців. Рада за своїх випускників. Вони у школі старанно вчилися і стали гідними громадянами нашої держави.
- Якби була можливість вибирати, то чи обрали б знову професію вчителя?
- Звичайно, я обрала б тільки професію вчителя. Якби вернулися мої молоді роки, то знову б пішла до педагогічного.
- Ваші побажання колегам у День учителя.
- Насамперед хочу побажати міцного здоров'я, бо це в житті основне.Працювати із вогником, так, щоб свою любов до предмета передати дітям, щоб і після закінчення школи вони не забували своїх наставників.

Сьомка Ольга Семенівна
Закінчила Київський державний педагогічний інститут ім.М.Горького. З 1951 року по 1981 працювала у Гостомельській середній школі, а до цього три роки працювала у Донецькій області.
- На Вашу думку, що найголовніше у професії вчителя?
- Доброта, щирість, відданість своїй справі, любов до дітей.
- Чи подобаються Вам зустрічі з випускниками та ветеранами праці, які щорічно проводяться у нашій школі?
- Подобаються. Вони проходять дуже цікаво, хвилююче. Зустрічаючись зі своїми колегами-пенсіонерами, поринаю у спогади, відчуваю себе потрібною людям.
- Яку настанову Ви дали б випускникам, які збираються у майбутньому присвятити своє життя школі?
- Хотіла б молодь бачити людьми добрими, чесними, порядними. І головне у нашій професії - любити дітей.
- Ваші побажання колегам у день професійного свята.
- Щастя, здоров'я, поваги, наснаги в роботі.

Пеньок Діана Федорівна
Віддала педагогічній роботі 35 років, працюючи вчителем російської мови та літератури у Чорнобильській середній школі. Три з половиною роки пропрацювала у Гостомельській школі.
- Якби була можливість почати життя заново, чи обрали б Ви професію педагога?
- Професію вчителя вибрала б, бо люблю дітей, роботу з ними. Особливо подобається позакласна робота. Згадую співпрацю із головою батьківського комітету своїх вихованців: Червоним Віктором Петровичем та Романовою Світланою Володимирівною.
- Яку настанову Ви дали б учителям-початківцям?
- Основне у роботі вчителя -любити дітей, добре знати свій предмет, виховувати у дітей любов до школи.
- Ваші побажання колегам у День учителя?
- Своїм колегам бажаю успіхів у роботі, здоров'я, терпіння, надії на те, що держава належно оцінить працю вчителя.