На дворі стояв тихий літній вечір. На село спускався густий туман. Стояла вечірня тиша. Лише чутно було пугача та плач малої дитини з майже поваленої хатинки. На вулиці не видно нікого, крім трьох тіней, які, блукаючи селом, шукають рятунку. Це не тіні, а малі діти, обділені долею. Ще донедавна вони ходили до школи, гралися із дітворою, почували себе повноцінною частинкою людства. Але один трагічний випадок змінив їхню долю назавжди.
Сталося це ще ранньою весною, коли сім'я Ковалів зібралась на базар, купити корову. Андрійко, Остап і Марічка дуже зраділи поїздці, хоча й побоювались вперше виїжджати в місто. Зробивши всю роботу по господарству, мати - Олена, взявши гроші, вже сиділа з дітьми на возі. Довелося трохи почекати батька: мабуть, забарився в шинку, розраховуючись з шинкарем.
- Нарешті, - вже змучена чеканням, сказала Олена. - Їдьмо!
- Уже вирушаємо, - з усмішкою на вустах відповів Максим.
Дорога була неблизька. Діти добряче зморилися, але побачивши початок міста, трохи повеселішали. Ось уже і базар. Не гаючи часу, Олена почала придивлятися до корів. Марічка та Андрійко гралися біля возу, а Остап, міцно затиснувши батькову руку, стояв і прислухався до розмови дорослих. Олена вже підібрала хорошу корову, вже й гроші заплатила за неї, тільки продавець був їй не до вподоби. Чоловік з егоїстичною посмішкою скоса подивлявся на її сім'ю. Вона знайшла в ньому щось підозріле, але в глибині душі вірила, що він хороший. Тільки Олена взялася гнати корову до возу, як тут продавець почав кричати:
- Стійте! Тримайте злодійку! Диви, на очах корову хотіла вивести! Тримайте її!
- Та як ви смієте!? Я ж за неї гроші віддала! Ви самі ще перераховували!
- Що тут сталося? - до розмови приєдналися жандарми. - Що за галас?
- Злодійка! В тюрягу її саджайте, в тюрягу! Хай розуму повчиться. Ген, яка виродилася!
- Та я ж нічого не крала і за корову заплатила. В мене чоловік, діти малі, - зі сльозами на очах пояснювала Олена жандармам. - Я ж не винна!
- Це вже нам вирішувати, - відповіли жандарми.
На Олену та Максима чекав суд. Діти, потроху розуміючи ситуацію, поблідли.
Чекала сім'я на суд дома. Чекали день, другий, аж надвечір до них приїхали три вершники. Злі чолов'яги з пістолями вдерлися до хати. Спочатку вбили Олену, а потім і Максима. Дітей відпустили - шкода стало. А хату - спалили. ніхто навіть не вийшов подивитися, що робиться, побоялися. Лише діти зі сльозами на очах дивилися, як зникає все, що було їм найдорожчим.
Затихло. Село заснуло. Усе мовчить, крім тіней.
Вдовиченко Альона, 9-Г