* * *
Я наче дощ. Здавалось, сіра.
Та хто мене про що пита.
Якби хоч хтось один повірив...
Я не холодна й не пуста.
Я наче дощ. Одноманітна.
Та це на перший погляд так.
В мені і крапелька тендітна,
Й та - особистість непроста.
Буденна, тиха та невчасна.
Та є ж на світі диваки,
Що люблять дощ. Для них якразя
Живу і житиму - таки.
Дарія Гордійко, 9-Б клас
 ДО ПОБАЧЕННЯ, ШКОЛО!
Десь за небокрай, за видноколи
Невгамовний час хутенько збіг...
Рідної тринадцятої школи
Нині я ступаю на поріг.
В школі цій мої учились діти,
Тут сплітались радощі й жалі,
Скільки тут усього пережито!
Скільки сліз зворушливих пролито
З вами разом, любі вчителі!
Інші діти сядуть за ці парти,
Ваші нерви будуть знов сотать...
Я прощаюсь з школою. Не варто
Ні за чим сьогодні жалкувать.

То ж змахну гірку сльозу розлуки -
Роки непомітно промайнуть,
Приведу до вас своїх онуків,
Вам же, діти, - щастя!
В добру путь!
Лариса Юхименко, жителька смт.Гостомель
* * *
Лечу, зневірена, туди,
У розчах мрії,
Від марнотратства і нужди,
Від безнадії,
Туди, де слово струменить,
Правдиве, щире,
Де про безмежність і блакить
Співає ліра.
Там поряд Леся і Тарас,
Єсенін, Пушкін...
Як важко нести на Парнас
Свій хліб насущний!
Той скарб не кинеш на узбіч -
А, може, й треба -
Богемним настроям навстріч,
Злетіти в небо.
Бо пісня, ланцем кайданів
Землі прикута,
Струмить не щиру правду слів -
Гірку отруту,
душі обірвана струна -
Не заспівати,
І Муза злякана, сумна
Пішла із хати.
А, може, до моїх безсонь
Вернуться весни,
І серце викреше вогонь,
І думка скресне,
І на жертовному вогні,
Серед полину,
Я ще складу нові пісні,
Або загину...
Туди, окрилена, лечу,
У розчах світу -
Так скоро ще мою свічу
Не загасити.
Лариса Юхименко, жителька селища Гостомель
МОЄ СЕЛИЩЕ!
Селище моє, вишневий край!
Вже не село ти, але ще й не місто.
Тече Ірпінь, спокійна, тиха річка,
Несе свою водицю в далеку далечінь,
Де квітне юна вишня у фаті
і в'яне сивий смуток материнки.

Моя вишнева, рідная гостомельська земля!
Вже не село ти, але ще й не місто.
Селище моє, ти не стоїш на місці.
У леті забуваєм ми про час,
і падають ракети-метеори...
Світи, селище, життя мого причал,
Моя вишнева зоре на просторі.
Левченко Ярослав, учень 4-А класу

ПРО ПЕТРИКА
(байка)
Життя у Петрика легке,
Бо дома він не вчиться
Ганя на велику щодня,
І цим він ще й гордиться.

І в школі теж йому лафа,
Бо має друга-простака,
В якого чуйне серце
Уболіває він за Петруся
Й готовий дать підказку.

Ось вищий заклад вже кінча
Наш Петрик-ледацюга,
І ті ж манери, що й були,
Залишились у друга.

Диплом отримав просто так,
А сам не зна, що і до чого.
Шукає фірму він круту,
Бо хоче грошей купу.

Туди, сюди метнувся він,
Та скрізь йому відмова.
Не може він зв'язать двох слів,
Щоб відповідь була готова.

Немає друга-простака,
Нема його підказки,
Тому такий сумний кінець
У Петрусевій казці.

Мораль у байці цій така:
У школі треба вчиться,
Якщо не хочеш на Петруся
Ти перетвориться.
Чала Світлана, 8-А клас
НА ДЕНЬ ВЧИТЕЛЯ
Вже попорав вересень стодоли -
Жовтень впав листочками до ніг.
Знов о цій порі згадала школу
І найкращих вчителів своїх.

Осінь вбралась у коштовні шати,
В росні діадеми й кришталі -
Це природа вас вітає з святом,
Мої любі, сиві вчителі!
Лариса Юхименко, жителька смт.Гостомель